Право на віросповідання не є абсолютним і може бути обмежене в контексті мобілізації та військової служби, зазначають у Верховному Суді.

У повідомленні суду в телеграм-каналі в середу зазначено, що Кримінальний касаційний суд Верховного Суду (ККС ВС) визначив, коли релігійні переконання громадянина виключають кримінальну відповідальність за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації за ст. 336 КК України (ухилення від призову на військову службу під час мобілізації).

"Суд визнав громадянина винуватим у тому, що він, будучи військовозобов’язаним, визнаним обмежено придатним для проходження військової служби, під час загальної мобілізації, оголошеної указом президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 у зв’язку із введенням на всій території України воєнного стану, зумовленого збройною агресією російської федерації проти нашої держави, ухилився від призову на військову службу", - йдеться в повідомленні суду.

У повідомленні наголошується, що після повідомлення військовозобов'язаного в липні 2022 року про обов'язок з'явитися на призовну дільницю Територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою призову під час мобілізації до ЗСУ він, не маючи права на відтермінування від призову, за відсутності підстав для заміни військової служби на альтернативну (невійськову) від отримання повістки відмовився.

За інформацією суду, військовозобов'язаний мотивував свою відмову тим, що військова служба суперечить його релігійним переконанням.

"У зазначений у повістці час на призовну дільницю не прибув, чим порушив вимоги ст. 65 Конституції України та порядок комплектування ЗСУ, встановлений законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", - наголошується в повідомленні.

"ККС ВС зазначив, що гарантоване ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право сповідувати свою релігію або переконання в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби не є абсолютним", - акцентує увагу суд.

Отже, згідно з рішенням суду, це право може бути обмежене. "Критеріями правомірності відповідного обмеження є: законність; легітимна мета – інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров’я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право й дозволяє здійснення його лише тією мірою, якою це необхідно для досягнення зазначених вище законних цілей", - пояснюють у Верховному Суді.